Хана Шнеєрсон народилась 12 січня 1880 р. в Миколаєві (померла 12 вересня 1964 р., Нью-Йорк, США).

Родина. Дитинство і юність Її батьками були рабин міста Меїр-Шломо Яновський і ребецн Рахель, дочка рабина Іцхака Пушнича. У ті роки в єврейській общині Миколаєва переважала хабадська течія, тому відповідна атмосфера оточувала дівчинку з перших років життя, і сама вона була її частиною. Хана переписувала від руки кожну нову статтю Любавицького Ребе, щойно вона прибувала до Миколаєва, і копії роздавала хасидам. Від батька дівчина успадкувала музичну й літературну обдарованість.

Одруження У 1900 р. Хана стала дружиною Леві-Іцхака Шнеєрсона, онука третього Любавицького Ребе Цемах-Цедека. Уже тоді молодий Леві-Іцхак був знаним юдейським вченим. У родині народилися три сини: Менахем-Мендл (майбутній Любавицький Ребе), Дов-Бер та Ар’є-Лейб. Ребецн знала кілька іноземних мов, була ерудованою жінкою; окрім того, вона розуміла людей і вміла з ними спілкуватися. Все це сприяло не лише доброму вихованню синів, а й успіху чоловіка у справі його життя.

Переїзд до Катеринослава У 1909 р. 30-річний Леві-Іцхак Шнеєрсон став рабином Катеринослава. Цю посаду він обіймав протягом тридцяти років, до арешту в 1939 р. І всі ці роки поряд із ним була його дружина Хана. Місто було на той час одним із найбільших єврейських центрів Російської імперії, євреї складали понад третину його населення. Дім Шнеєрсонів став духовним центром єврейської общини. За спогадами сучасників, Хана Шнеєрсон була виключно доброзичливою до всіх, завжди цікавилась благополуччям кожного єврея, розпитувала про батьків, дітей, співчувала проблемам, раділа успіхам.

Ребецн допомагала чоловіку зробити все, аби забезпечити євреям можливість вести традиційний спосіб життя. Вона приймала вдома багатьох людей, давала поради щодо проведення єврейських обрядів: обрізання, бар-міцви, весілля, свят, поховання. Ребецн Хана збирала посаг для бідних наречених, консультувала жінок у найскладніші часи життя. І все це відбувалося в той час, коли за будинком Шнеєрсонів велося спостереження, а будь-які релігійні зібрання і церемонії були заборонені.

Під час Першої світової війни у Катеринославі опинилися натовпи євреїв-біженців, вигнаних із прикордонних областей. Ці люди не мали ані даху над головою, ані засобів до існування. Хана Шнеєрсон увесь свій час присвятила проблемам прибульців. «Це було вражаюче явище, ніколи раніше не бачив я такого енергійного співчуття, вдень і вночі. Я навчався в хедері й не надто переймався домашніми справами, але діяльність моєї матері була екстраординарною, вона залишилася в моїй пам’яті назавжди», – так Менахем-Мендл через багато років розповідав тисячам своїх послідовників про свою матір.

Весілля старшого сина У 1928 р. Менахему-Мендлу Шнеєрсону вдалося виїхати з СРСР – його випустили разом із нареченою і майбутнім тестем – Шостим Любавицьким Ребе Йосефом-Іцхаком. Невдовзі у Варшаві він одружився з його донькою Хаєю-Мушкою. Батьки нареченого залишались у Радянському Союзі. Наступні двадцять років єдиною ниточкою, що зв’язувала старшого сина з сім’єю, були листи.

Арешт і заслання Л.-І. Шнеєрсона У 1939 р. Леві-Іцхак Шнеєрсон був заарештований і після довгого слідства засуджений до заслання. Рабин відбував його в казахському поселенні Чіїлі. Життя перетворилося на жахливу боротьбу за існування. Щойно Хана дізналася про місце заслання чоловіка, вона поїхала туди. Ребецн турбувалася про все необхідне для чоловіка, навіть навчилася виготовляти чорнила з місцевих трав, аби Леві-Іцхак міг вести свої записи. Після його смерті, незважаючи на небезпеку, Хана Шнеєрсон зберегла ці рукописи й навіть наважилася вивезти їх за межі СРСР, пізніше вони були видані в США. Коли помер чоловік, вдова залишилася абсолютно самотньою: старший і молодший сини були за кордоном, середній разом з іншими євреями загинув у Дніпропетровську під час Голокосту. Навіть прізвище Шнеєрсон містило в собі певні ризики для життя в СРСР.

Еміграція У 1946 р., нарешті, настав кінець її стражданням і поневірянням. Тоді в Польщу поверталися польські громадяни, які опинилися на території СРСР. Багатьом євреям вдалося, користуючись цим «коридором», вирватися з-під «залізної завіси» за фальшивими польськими документами. В їх числі була й ребецн Хана. Вона дісталася до Парижу, де її зустрів старший син, зять Шостого Ребе Хабада, майбутній Сьомий Любавицький Ребе, з яким вона не бачилася понад двадцять років. З Парижа вони відбули до США, де для Хани Шнеєрсон розпочався новий етап життя.

За спогадами сучасників, Хана Шнеєрсон носила титул «Мати Ребе» з гідністю і без претензій.

Кончина ребецн. Пам’ять про неї Ребецн Хана Шнеєрсон покинула цей світ у святу Суботу в 1964 р. у віці 84 років, тисячі хасидів прощалися з нею; вона була похована в Нью-Йорку. У пам’ять про неї по всьому світу були засновані єврейські освітні заклади, що отримали назви «Бейт Хана», «Махон-Хана». Менахем-Мендл Шнеєрсон також заснував фонд «Керен Хана» для матеріальної підтримки молодих жінок, що вивчають Тору. Після смерті Хани Шнеєрсон були опубліковані її щоденники, у яких вона розповіла про життя в СРСР. Цей текст свідчить і про літературну обдарованість авторки, і про відданість не лише родині – чоловіку й синам – а й ідеї збереження єврейської традиції.

У 1985 р. Ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон вкотре високо оцінив роль Хани: «Попри всі труднощі й турботи повсякденного життя, моя матір взяла на себе додаткову турботу – про те, аби зробити можливою публікацію Тори батька мого – вчителя мого і ребе, щоби євреї могли вивчати його пояснення внутрішніх ідей Тори у світлі хасидизму Хабад».

Цікаво:

1. Ребецн Хана знайшла можливість влаштувати святкування весілля старшого сина Менахема-Мендла Шнеєрсона в Дніпропетровську. У своїх мемуарах ребецн Хана згадує, що сусіду довелося навіть зняти перегородку, що розділяла їхні квартири – стільки було гостей. Усі веселилися так, нібито наречені були разом із ними. Батьки отримали багато привітальних телеграм і подарунків, які вони потім переправили молодятам поштою.
2. Від дня, коли Хана Шнеєрсон прибула в Нью-Йорк і до самої її кончини Сьомий Любавицький ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон ходив відвідувати матір щодня. Це була найбільш значуща й важлива година її дня.